Фільми Олександра Муратова

Пару днів тому переглянув в Домі Кіно два фільми Олександра Муратова. Був присутній і сам режисер, у якого був 75-річний ювілей. Досить цікаво розповів про знімальний процес, про ті складнощі з якими він зіштовхувався в ті часи. Треба сказати що для української молоді маловідоме це ім’я, а фільми практично ніде не можна дістати. Я от давно хотів подивитись «Геть Сором» фільм 1994 року за новелою Хвильового «Сентиментальна історія», але ніде його не знайшов.
В залі, окрім нас, молоді майже не було. І тут проблема як в недостатній поінформованості так і в банальній закритості до нового (або незнаного старого, швидше – давнього) й маловідомого. Люди ведуться на бренди. І так чи інакше, от Висоцький – це впізнаваємий бренд. Напевне я згадав про Висоцького тому, що він потрапив в кіно якраз через Олександра Муратова (є інтерв’ю з Муратовим де він говорить про ролі Висоцького). Це якийсь наче символ нонконформізму та непокори, як і Цой (в якому нічого особливого, крім «пачки сигарет»).
Перший фільм «Явдоха Павлівна» (1966 року) про, не побоюсь цього слова – нордичну жінку, яка добивається свого. В 1945 році, після війни, молода і красива – вона отримує призначення керівником наукового товариства. Зовні наче зійшла з пропагандистських плакатів Третього Рейху, а характер стає видно при першій же розмові з новими підлеглими. Явдоху зацікавлюють ідеї одного вченого і вони разом працюють над генетичним покращенням сорту пшениці. Вона вмовляє цього вченого (Шамрая) виступити на науковій конференції, але цей виступ закінчується крахом, бо йде врозріз з уявленнями тогочасної наукової еліти. Шамрай через газету вибачається за свій виступ, а Явдоха перебирається в глухе село. Фільм показує її падіння, з керівної посади – в село, де вона спершу теж не знаходить розуміння і стає просто Дусєю для односельчан. Але потім отримує змогу працювати вже самостійно і врожаї пшениці говорять самі за результати випробувань. Через 20 років, в 1965 році вона потрапляє на конференцію, яку чекала впродовж всього цього часу. Час змінився, докази готові і вона їх показує залу. В залі молодь, якій ці розробки знадобляться в майбутньому. Виступає Шамрай, який здався тоді, хлопець залу на слово «ученый» реагує вигуком: «Бывший ученый!». Його попрохали вийти з залу, але видно що молодь розбирається в тому «Хто є хто». 20 років плідної праці завершились тріумфом для Дусі. І цей фільм показав цікаву долю та незламну боротьбу за світло (в даному випадку – наукове світло конкретної галузі) та жертовність на шляху до своєї мети.
Другий фільм «Чи вмієте ви жити?» справедливо відносять до поетичного кіно. Перед очима оживає Харків 60-х років. Сюжет виходить за межі банальної історії любові, а показує різні типи тогочасних людей (романтика, корупціонера, тощо) і завершується позитивно.